Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/267

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

відразу запалахкотіла, як свічка ярого воску.

— Горить! Горить! — заверещав вартовий що мав сили й полетів до дзвіниці, щоб на ґвалт ударити в дзвони.

На другий день рано знов тиск народу стояв коло Яцевої хати, тільки, що замість хати було тепер чорне згарище: лиш глиняна, четверогранна піч стирчала серед сумовитої руїни. З-під печі відгрибли люди і напівперепаленого трупа Яця Зелепуги. Очевидно небіжчик, прокинувшись серед огню, хотів сховатися під піч, але не встиг це зробити. Запхався тільки половиною тіла; ноги й нижня частина толуба стирчали з-під печі й стали жертвою вогню. За те лице, притулене до землі, й руки були зовсім цілі. В руках замість мішка з грішми держав — грубе поліно…

— Нещасний! — міркували люди, — певно здрімався над грішми й зіпхнув каганець із стола в солому. А коли прокинувся, то в нестямі замість рятувати гроші вхопив поліно. А гроші всі згоріли. Так то вже видно, сам Бог не щастив йому з тим скарбом!

А труп Зелепуги лежав перед хатою, стискаючи ще й по смерти поліно в обіймах так міцно, що годі було його вийняти. Його посиніле, перелякане лице звернене було до неба, немов з-поза тих судорожно затиснених зубів от-от вирветься питання:

— Боже, невже Ти все те бачиш? Невже це все Твоя свята воля?…

1887 р.