— Стільки, що аж не видно.
— Як то? Як то? А отже на глині є.
— Та то, Йойно, слиниться земля! — відповідає той з ями.
— Як то слиниться? Я ще не чув, щоб земля слинилася.
— Та так, що кип'ячка є десь глибоко, а тут тільки така піна на глині виступає.
— Ну, а швидко буде, Івануню, швидко буде?
— Та пересказувала, що буде, тільки почекайте! — нерадо відповідає робітник і щосили гепне дзюбаком у твердий леп.
— Ну, ну, нівроку! — приговорює Йойна сам до себе і відходить, і не йде, а біжить до другої ями, щоб і там довідатися, що в ямі „слиниться, але кип'ячка казала зачекати“.
Кілька разів так дурили хлопці Йойну, а самі сміються, аж рака лазять. Та ба, їм сміх, а Йойні починає вже терпцю не ставати. І не так терпцю, як дрібних. Грошей у нього в запасі було не дуже багато, а дві ями відразу копати і цямрувати, то день-у-день коштує. Доять його ті ями, так доять, а пожитку нема. Далі одної п'ятниці він видно обрахувався з касою, прийшов пополудні до кошари, ходить, зазирає до ям, цмокає і в пальці тріскає та свої три бороди розгортає, а далі каже до мене — я власне одну шихту при млинку робив:
— Слухайте, Івануню, як вам здається, швидко буде у нас кип'ячка?
— А хто ж її знає? — відповів я.
— А земля слиниться в ямі?
