— Бувайте здорові, Йойно! Дай вам Боже, щоб та яма була така щедра для вас, як ви для нас! — крикнув йому один на відхіднім.
— І щоб ви не дочекали більше нікому полуйки давати! — поправив другий.
А Йойна все ще стояв у кошарі, вайкотів потиху і з острахом та цікавістю вдивлявся в недобре затерті сліди, що вели з його кошари до Нутового паркана.
Чи не сміха̀? Як йому закляли ріпники, так усе до разу з ним сталося!
Цілий той шабас нипав Йойна, муркотів, цмокав, йойкав, а далі зібрався і рушив до рабіна. Заскаржив Нуту. А я у Нути став на роботу, то все знаю від нього самого. Заскаржив Нуту у рабіна, що цей обікрав його, а Нута собі байдуже. Сміється. Що йому рабін зробить? Він за нашу полуйку взяв чистих п'ять соток і що йому біда зробить!
Почав Йойна на вулиці чіпатися Нути, почав кидатися на нього зовсім без пам'яти. Видно було, що чоловік помалу з глузду зсувається. А все одне торочить: обікрали мене, пограбували мене!
Та бо й яма, в котрій показалася кип'ячка, зробила йому збитка. Йойна найняв нових робітників, почали черпати, начерпали щось п'ять бочок кип'ячки, та й годі. Забив Йойна яму, переждав день — пусто, переждав другий — пусто. А у Нути, хоч яма плитша, кип'ячка йде та йде. Я роблячи
