Новий намісник Голуховський був уже звісний, як чоловік гострий, безоглядний службиста, говорили, що хоче зорганізувати намісництво і загалом усю політичну адміністрацію в краю, як свою праву руку й добирає людей здібних, енергійних та рішучих. Калинович не почував у собі таких прикмет: він був добра, терплива та точна рахункова машина, але не жаден адміністратор. І справді, зразу здавалося, що його надії на одержання посади в намісництві зовсім марні. Минав тиждень за тижнем, а відповіді не було ніякої. Калинович ждав зразу терпливо, з тою терпливістю впертого та при тім пасивного русина, на яку зложилися довгі віки політичної й соціяльної залежности та невласновільности. Він пробував через знайомих возних та інших канцеляристів, що служили в намісництві, засягати відомості, як стоїть його справа, але ніхто не вмів сказати йому нічого певного; одно тільки було певне, що всі персональні справи взяв у свої руки сам намісник і жадна, навіть найпідрядніша номінація в політичній службі не робиться без його відому.
Положення Калиновича робилося чимраз прикріше. По скасованню старої державної бухгалтерії, яку тепер на нових основах перероблювано на краєву фінансову дирекцію, йому грозила перспектива, коли не дістане посади в намісництві і не зголоситься заздалегідь до якої іншої державної служби, лишитися зов-
