Вона щезла, я пробудився, і як бачите, очутився між вами…
— Ну, як же вам здається? Правда, диво дивне. Але, бачиться, правда, коли ось і ви кажете, що вже всім вам платні урвали! Що ж будем починати? Ні, ти Матію не смійся! Гарячка чи не гарячка, а все ж мені видиться, та Задуха, чи хто там вона була, і слова не збрехала. Я тебе не держу, роби, як твоя воля, але я би вже не поліз у яму, щоби ти мені не знати що давав. Волю поправді де в службу йти, а тут не лишуся!
Лиш одне мені з диву не сходить. Що то за способи вона думала! Три, каже, способи! Гадай, може догадаєшся! Та що, коли бо чоловікові у голові, ніби довбнею забив! Гадай! Силуйся, скільки хочеш, нічо на гадку не йде! Доки вона до мене говорила, то мені все так виділося ясно та розумно, а самому погадати ані руш! Ех, бідність наша, бідність! Чужі діти до шкіл ходили, а я мусів громадську череду пасти, щоби голодом не мліти!
— Що, Мариню? Чого така сумна сидиш? Йой, як ти змарніла! А я перше й не додивився! А що? Ходім обоє відси! Хай западеться та погань! Волимо й як бідувати, як маємо тут за нізащо здоров'я дороге тратити! А ви, товариші, що на те? Задалися над тими трьома способами? Гадайте, гадайте, в щасливу годину! Чень Бог допоможе стрясти з себе ту недолю тяжку, — ті панські пута!
1877 р.
