вариш. Він звичайно їздив з ним до Сянока й по різних околичних панах. Та найбільше зацікавило його те, що вчора з дому він щез зараз по полудні, а в дворі бачили його над вечір, уже по відході його батька додому. Він приходив до батька щодень, то й ніхто не звернув на нього уваги і ніхто не тямив, чого він приходив, коли й куди пішов. Усе те зацікавило комісара і, не надумуючися довго, він пішов з вояками і купою селян робити ревізію на Гнатове обійстя. Не довго й шукали. До високого, непочатого оборога ще була приставлена драбина, а вилізши по ній, зараз знайшли гніздо, де ночував панич, знайшли заритий у сіні його мокрий мазурський одяг; Гнат у коморі не дорахувався своєї гуньки[1], кучми, кожуха, чобіт і шмаття, одним словом, не лишилося ані найменшого сумніву, що панич справді був у селі і то на Гнатовім оборозі і разом із Грицем у саму пору забрався.
Гнат і Гнатиха лиш руками об поли вдарились. Комісар не знав, що діяти далі. Чи бігти в погоню? Та куди? Чи чекати на місці? На кого? Панич певно не верне, а Гриць? Ану ж оба вони втекли на Угорщину? Та й що властиво такого страшного зробив панич, щоб трудити за ним компанію війська по горах і снігах? Комісар пригадав собі точку своєї інструкції — „зібрати відомості про переступну діяльність Нікодима Пшестшельського в його ріднім селі“, і, помістивши
- ↑ Гунька — верхня суконна одіж.
