Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/495

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Колись розповім тобі. Ну, бувай здоров! Як матимеш вільний час, то приходь. Найліпше отак по обіді, то можеш мене застати дома.

Гриць сказав, що власне по обіді він ніколи не має виходу, хіба в неділю.

— Добре! Заходь в неділю. Буду тебе дожидати! Заходь!

— Прийду, паничу.

— Але напевно! Пам'ятай, я жду!

Паничеве лице прояснилося. Видно, якась нова думка стрілила йому до голови й він сердечно стиснув Грицеву руку на прощання.

XV.

В неділю Гриць застав у панича цілу купу панів. При столі, заставленім полумисками повними накраяної шинки, ковбас та холодної телятини, тарелями, шклянками й чарками сиділи серед голосної розмови, сміхів і жартів різні люди, молодші й старші, в цивільних одягах і гвардійських мундирах. Гриць зразу подався назад і хотів іти геть, та панич вибіг за ним.

— Ні, ні, Грицю, не бійся, ходи сюди! Ми тут чекаємо на тебе. Пани хочуть бачити тебе.

— Що це за пани? — шепнув Гриць.

— То наші. Потім розповім тобі. Ходи!

І взявши Гриця попід руку, як дівчину до танцю, Нікодим попровадив його до кімнати, де сиділо товариство.

— Мої панове, — мовив він голосно, — це той парубок, про котрого я розповідав вам.