виходити на місто. По касарнях стояло день і ніч оружне поготів'я, на цитаделі набиті гармати були націлені на ратуш, де урядував революційний «Міський виділ», і на театр, де галасувала неменше революційна «Рада Нородова». Обопільне роздражнення змагалося. Всі почували, що мусить прийти до вибуху та ніхто не хотів починати.
Вибух явного повстання на Угорщині долив оливи до вогню і прискорив катастрофу. Угорські вояки, що стояли постоями в Галичині, купами кидали службу і з оружжям утікали за гори, щоби стати в рядах повстання; це ослаблювало сили уряду в Галичині. Та з другого боку бігло на Угорщину чимало поляків, ласих на всяку революцію, і це ослаблювало силу сподіваного повстання в Галичині. Мійський виділ вислав своїх делегатів до Пешту, щоби порозумітися з Кошутом[1] про спільний плян ділання: з другого боку Гамерштайн розпускав по Львові вісті, що в разі вибуху повстання покличе руське селянство з околичних сіл і затопить місто в крові повстанців. При урядовій заохоті й підмозі організувалися по містах руські гвардії, а по селах збирано тисячі підписів на петиції за поділом Галичини. Поляки чули, що земля горить у них під ногами і робили шалені скоки, що прискорювали катастрофу.
- ↑ Кошут — провідник угорських автономістів. Змагав до якнайбільшої самостійности Мадярщини від Австрії. За свою роботу відсидів 4 роки тюрми. 1844 р. став він депутатом, а незабаром і міністром угорським.
