він потягнув за курок. Грюкнув вистріл і трафлений в саме серце Нікодим Пшестшельський на лице повалився з барикади.
В тій хвилі сильна рука з боку вхопила Гриця за плече і потягла за ріг камениці. Була крайня хвиля, бо в той самий момент із-за барикади гукнула ще одна сальва, а з противного боку ще раз гаркнули картечівниці. З хрускотом упала барикада, зі скриком розскочилися повстанці. Нова команда — і вояки одною сальвою очистили вулицю аж до самого ринку. Повстання було скінчене.
Гриць ішов у ряді, робив усе на команду, але не тямив нічогісінько. Вистріл, що повалив панича, бачилось, прошиб і його власне серце. Довго ще потім він ходив мов сам не свій, не тямив ані того, що говорив при рапорті — здається, за нього говорив Осип, — ані що було з ним, коли йому перед цілим полком голосили відзнаку і припинали медаль за хоробрість. Тільки тоді отямився, коли йому оголошено, що за його незвичайну заслугу й на просьбу старого батька йому дається необмежений урльоп з військової служби. Сам генерал Гаммерштайн зібрав між офіцерами сто ринських для нього на дорогу.
Усе те в Грицевій тямці промайнуло мов дикий, важкий сон. Він вповні отямився аж тоді, коли дихнув рідним гірським повітрям, уцілував руки батька і матері та привітався з рідною хатою.
1898 р.
