комісія наслідків не добула, бо Гриць Дзюрик з надлюдським геройством видержав киї, а мене не зрадив — потім його арештовано і вжито підступу, настрашивши його жінку, що завтра її чоловіка повісять, коли не видасть місця мойого сховку: комісії вдалося цією погрозою примусити слабу жінку признатися, що мене сховано в лісі. По тім признанню ліс при помочі війська і громади перешукали наново дня 27 березня 1847 року, мене зловили, а Гриця Дзюрика звільнили з-під арешту, — який коли довідався про все, що сталося, жінку свою за зраду мойого сховку строго покарав. Федьо Турків, якого я колись покарав за проступок, коли мене зловлено, довірені йому на схованку в чотири очі двісті золотих приніс мені і віддав, додаючи до того подяку й признання, що кара, яка була на ньому виконана перед кількома роками, зробила його зі злочинця чесну людину, а з бідного найбагатшого хазяїна цього села. Через те вважаю за свій обов'язок посвідчити про правду і обов'язок братерства, який виповнили вище згадані, а заразом подякувати тій громаді, а головно Грицеві Дзюрикові, за це дійсно геройське діло помочі і посвяти за брата, поки Провидіння дасть мені можливість виконати цілком обов'язок вдячности»].
В це положення Нікодим Пшестшельський не прийшов. Остання згадка про нього, це урядовий виказ застрілених у часі бомбардовання Львова і боротьби на барикадах д. 1 падолиста 1848 р. (див. рукопис бібліотеки Оссолінських ч. 1780,
