Бабуся низько кланяючися і кашляючи прошамкала:
— Перепрошую, я від Юзефової — знають пан?
— Що за Юзефова? Не знаю жадної Юзефової.
— На Новім світі. Вона до послуги ходить, знають пан?
— Ні, не знаю.
— Та вона сама хотіла йти до пана, але захорувала, лежить… гарячку має, небога…
— Але що ж мене то обходить? Я її не знаю.
— Та вона каже мені: «Підіть, Антоньова, до того пана, що при газеті — не знаю, чи я добре трапила — вона дала мені оцю карточку, прошу, нехай пан поглянуть.
На карточці паперу, взятого мабуть із тютюнової обвертки[1], написано було безграмотно жіночою рукою титул часопису і його хресне імя.
— Ну, добре! Але скажіть же, що це за Юзефова і чого хоче від мене?
— Та вона не хоче нічого, тільки просила запитати пана, чи був у пана той хлопчик, що його лишила в неї якась баба з села?
— А!
Заграничний політик догадався.
— Той хлопчик? Ні, не був у мене. Або що з ним?
— Та не знати, прошу пана. Каже Юзефова, що вже тиждень тому, саме як
- ↑ Обвертка — обгортка.
