Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/86

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

курс злодійської науки. Потім його відвели під конвоєм у рідне село, а з ним разом пішло й письмо, де розповідано його історію і наказано громаді, щоб держала його в себе під дозором.

— От тобі й на! — мовив війт.[1] — Маємо свіжого злодія. Пішла дитина з села, як дитина, а тепер нам привозять злодія. І що нам із ним робити?

Ніхто не вмів відповісти на це питання.

— Візьміть його, куме Йване, — мовив війт до одного радного.

— Я? А на що мені його? Роботи з нього ніякої, а ще до того злодій! У Львові практикований. Ні, дякую красненько!

Те саме говорили й усі інші.

— Га, нема що робити, — мовив війт, — візьму його сам. Нехай живе в мене. А від баби Василихи вивідаємося про його батька, може він схоче відібрати собі його.

Радні аж тепер поміркували, що це потрохи пахне інтересом, але вже було запізно. Стало на тім, що Петрусь має лишитися у війта.

— Слухай, хлопче, — мовив до нього війт, коли його привели до громадської канцелярії. — Громада присудила, щоб ти жив у мене. Я тобі кривди не зроблю, але справуйся добре! Пам'ятай собі, у нас не Львів. У нас по чужих хатах і коморах лазити не можна, бо як зловлять, буде біда. Справуйся добре, кажу тобі. Будеш добрий, буде й тобі добре, а ні, то краще було тобі й не родитися на світ.

 
  1. Війт — начальник громади.