Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/127

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Чорний: І він у в'язниці житиме іншим життям. Почуття сповненого злочину струсить його душу, отворить йому очі на те, що треба чоловікові чинити, як терпіти горе, як любити інших… тьфу!

Білий: Це справді так буде.

Чорний: А Мошкова смерть це властиво чиста страта для мене. Що мені з його душі? З його одинокої душі! Він цінний для мене не як індивід, а як чинник розкладу й зопсуття на ціле село, на все около.

Білий: Зовсім вірно міркуєш.

Чорний: Значить, його смерть навіть потрійна страта для мене.

Білий: Ов, аж потрійна!

Чорний: Авжеж. Ось поміркуй! Умираючи тепер, він не буде могти робити свойого ремесла завтра, позавтра й далі, далі рік за роком. Значить, міра його індивідуальних злочинів буде тепер менша, ніж би була завтра, позавтра, за рік чи за десять літ.

Білий: Певнісінько.

Чорний: Далі. Коли він згасне зараз, то й міра зла та зопсуття, причиненого ним усьому околу, буде менша.

Білий: Очевидячки.

Чорний: А нарешті, коли він упаде жертвою вбивства, згине з руки месника гуцула, то подумай лише, який пострах піде по інших подібних до нього!

Білий: І справді. Не вадило б навіть тобі подумати про це.

Чорний: Га! Ти кепкуєш собі з мене.

Білий: Не кепкую, лише вповні згоджуюся з тобою.