A тут усе йому та Драгарюкова співанка по голові вертиться, довкола вуха бринить, мов комар. Ось Драгарюк ховається по доконанім убивстві.
Але куєт ми зазуля з верби вище плоту;
Але сховався Юрина вечер у суботу.
Ой, він добре сокотився, аби не спіймали,
Аби його не в'язали, здоров'я не псували.
Ой, виросли на горбочку дві берізки білі;
Ой, той Юра сокотився чотири неділі.
Сокотився й п'ятий тиждень аж у полонині,
А на шестім й сам ставився Юра в Коломиї.
І я так зроблю! — міркує собі Юра. — Коли на мене впаде пізнака, то що ж! Не буду таїтися та відпиратися. Що зробив, те й відпокутую. Вже як на те йду, то треба на всякий кінець гадку мати.
Він перебрів уже глибоку течію й вийшов на трохи мілкішу воду. Дрібнесенькі хвильки дзюрчали йому коло ніг. Холоду вже не було чути так докучливо; ноги, здавна привичні до Черемошевої води, отерпли. Від вітрового подуву розвіялась сива мла над водою; другий берег Черемоша показався вже ось-ось недалеко, білявою камінястою пасмугою, а посеред неї, мов підсліпувате око, миготіло одиноке освітлене вікно — те вікно, за яким — Юра знав це напевно — сидів тепер над своїм жидівським молитовником Мошко, відмолюючи опівночі гріхи, яких наробив за день.
Нараз плюснулось щось у Черемоші якраз перед Юрою. Сильно плюснуло. Потім закрутилося по воді широким колесом. Потім ударило Юру по ногах
