Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/135

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вістю! Мався би він пишно! І рибу б взяли, ще й його би на пару діб до арешту запакували! А може понести до пан-отця? І це не погано.

Але пан-отець, ми вже знаємо, який він. Скаже: добре, занеси там до кухні, ми вже порахуємося. І що буде? Рибу з'їсть, а потім колись, як йому схочеться, дасть дурному гуцулові банку, дві, а найбільше три. Ні, пан-отчику! Моєї головатиці ви не побачите на очі! До Мошка занесу!

І тут нараз урвалося пасмо його думок. Він став мов остовпілий. Коли його думка ненароком наскочила на Мошка, йому нараз пригадалося все, все, що було так недавно, а тепер, аж до оцеї хвилі, раптом немов зовсім щезло, розплилося. Адже він ішов до нього? Господи! Адже він ішов з певним, непохітним наміром! Де той намір? Що з ним сталося? Юра мацнув себе лівою рукою по мокрій правій, по тім місці, де у нього недавно була сокира — ого! Сокири не було ані сліду! Юра аж руками об поли вдарився. Ах, сокира там, у ріці! Впала тоді, коли я ловив головатицю. Гов, треба піти та пошукати її.

Він поступив кілька кроків до Черемоша й зупинивсь. Сива мряка з над водяного дзеркала щезла вже зовсім. Небо затемнілося, покрилося хмарою. Під її темною паломою Черемош виглядав чорний, мов грізне, розбулькотане, смоляне озеро. Не видно було ні броду, ні кашиці, ні закрута, лише широку, чорну пасмугу, з якої йшов глухий клекіт. Шукати броду, а на броді сокири в такій темряві не