чутним подухом гарячої, полуденної літньої години.
|
|
Марися прибігла додому з водою і застала бабу біля вікна. Не мала часу здивуватися цьому незвичайному фактові, бо баба мала ноги безвладні і порушитися з місця стоїло їй великого труду. Баба не дала їй отямитися, і коли почула, що Марися вже в сінях окликнула її.
— Марисю!
— Чого вам, бабусю?
— А заглянь но до комори! Чую, що там щось недобре робиться.
Марися поставила коновці з водою і побігла до комори. Крізь отворені двері впало скісним стовпом блідозолоте денне світло до темної комори і в тім світлі Марися побачила картину, що наповнила її господарське серце правдивим жахом.
На низенькій дубовій лавці стояли там рядом здорові горшки свіжо видоєного молока. І о диво: молоко в горшках немовби кипіло, клекотіло, шуміло і клубилося і почало, мов кип'яток, утікати з горшків, заливаючи лавку і поміст холодною піною.
— Йой, бабусю! — скрикнула Марися, заламуючи руки, — а це що за диво твориться?
— Наслання, моя дитино, я вже чула серцем, що маєш ворога.
— Та що ж його робити? — в розпуці питала Марися, дивлячись на нівечення її добра.
— Ти ж хіба не знаєш? — питає баба.
— Не знаю, бабуню! Я й не чувала такого.
