була для мене дивом і я дармо допитувався тата, що там таке в міху?
— Ой ти… ти… ти! — відповідав, усміхаючись, отець, — все бис тільки хтів знати! Там дика баба в міху!
Але «дика баба» не була вже для мене новиною. У всім і всюди, від чого мене дома хтіли здержати, сиділа та «дика баба». Вона літом стерегла в полі гороху, до котрого я був дуже ласий; вона сиділа в ямі під припічком, де я, загнівавшись, любив залазити; вона пробувала на поду, де мені заказано вилазити по драбині. Для того я не дуже налякався і не дуже вірив тому, що казав тато. Моя цікавість довела мене до того, що раз, коли тато перед кузнею кував коня, я зліз зі свого сідала й поліз під міх, щоб подивитися, що в нього є зі споду. Але тут я справді побачив таке, що всі казки про диких бабів, кусік, залізних вовків і других страхів нараз гурмою нагрянули на мене: я побачив щось широке, волохате, що, мов живе, рушалось, підмішувалось до середини міха і знов спадало. Правда, це була звичайна кляпа, обшита телячою шкіркою, але моя роздразнена дитиняча уява, годована з дня на день лячними казками про всякі маровища, побачила тут щось живого і надприроднього і я з страшенним вереском кинувся взад від міха, гримнувся головою о дерев'яний дрюк, що стояв побіч, і відтак без тямки, окривавлений, упав насеред кузні…
А коли ж відтак пробудився, скалічений в голову, мокрий від крови й від води, котрою мене обливали, то довгий час я дри-
