— Воно певно, що так, — сказав я, — алеж і між вами найдуться люди з силою духа і силою мускулів, найдуться такі, котрі гідні будуть стати горожанами робітницького світу.
— І в болоті найдеться камінчик, але піраміди з болота не виставиш.
При тих словах вона зачала дрижати, і я видів, як сльози готові були бризнути з її очей.
— Олю, серце моє, — шепнув я, присуваючись ближче до неї і беручи її за руку, — ти щось сама не своя, скажи мені, що тобі такого?
За моїм дотиком довго здержувані сльози бризнули і градом покотилися з її очей. Вона похилила голову на моє плече і тихо, тяжко заридала.
— Олю, Олю, що тобі такого? — говорив я, страсно цілуючи її руки, уста, очі, але вона ридала, не можучи й слова промовити. Вкінці схаменулася.
— Покинь мене! Нас може підслухують!
— Нехай підслухують, — сказав я голосно, — але що тобі такого, голубко моя?
— Жити мені не дають… за другого силують… дізналися про нашу любов! — прошептала вона вриваними словами, і далі: — це нині ми послідній раз бачимось, вони хотять відправити тебе.
— Це байка, — сказав я, — ми про те можемо видатися.
— Ох, ти не знаєш їх, не знаєш їх гордости і завзяття. Стережися, серце, вони будуть старатися шкодити тобі!
— Вони? Мені? — сказав я. — А що ж вони можуть зробити?
