Говори з цапом! Прошу, щоб віддав мені рукопис. Дуже перепрошає, що не може в тій хвилі служити, але дав одному свойому знайомому до перечитання. — Алеж мені потрібно заразі — скрикнув я. — Безконечно жалію, але будьте ласкаві потрудитися завтра! — Гримнув я дверми і пішов. Приходжу додому, властивець жде вже з своїми драбами[1].
— Чи дістану гроші? — питає грубо.
— Нині ні, — кажу.
— В такім разі буду вас просити віддалитися з мого помешкання. Світлицю з меблями ми в тій хвилі при вас запечатаємо. Остання нетикана аж до дня ліцитації. Тоді принесете, що мені належиться, з додатком коштів, і одержите свої речі.
— Але прошу, тут у мене рукописи, котрих зараз потребую. Вони вам нічого не варті, а мені потрібні, прошу мені їх видати!
— Все під секвестром, нічого видавати не можна!
Витисли мене за двері, замкнули, запечатали і я опинився на вулиці. Мені тільки тепер те положення видається смішним, а тоді видавалося дуже поганим. Я не знав, що з собою почати, куди кинутись, кого просити о рятунок. Я зайшов до кав'ярні і взяв читати газети. Читав до пізньої ночі, хоч і нічого не тямив. Далі замкнуто кав'ярню, я вийшов на вулицю без цента. Ходжу, ходжу, далі втомився, сів на лавочку, задрімав. Буджу-
- ↑ Драб — босяк.
