Панталаха вклонився і вийшов, міцно сціпивши зуби при думці про казенку. За ним вийшов ключник.
Хвилю йшли мовчки довгим, темним коридором, нарешті ключник порівнявшися з Панталахою, мовив:
— Слухай, Панталаха, а чуєшся дуже слабим?
— Я? Від чого? — знехотя перепитав Панталаха.
— Від чого! Баґателя! П'ятдесят буків дістав і ще питає, від чого?
— Буків — з призирством процідив Панталаха. — Що мені то значить! Не стільки я їх не раз дістав, та й не таких ваших цісарсько-королівських буків! Якби то пан знав, що не один із нашої бранжі[1] дістане, коли впаде в руки такої хлопської комісії, то тоді би пан знав, що значить «витримати». А це що? Ніби мене п'ятдесят блох укусило.
— Ей Панталаха, Панталаха! — з щирим жалем мовим ключник. — Чи ти не боїшся Бога отак марнувати свій вік та свої сили? Дав тобі Бог здоров'я, дав тобі талант у руках, що очима побачиш, те руками зробиш, а ти пустився на крадіж, замість спокійно на хліб робити та Бога хвалити!
Панталаха довгим, допитливим зором зміряв ключника від ніг до голови. Це був одинокий тюремний ключник, у якім оця «собача служба» не вигасила до решти
- ↑ Бранжа — компанія.
