Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/258

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Цікавий чи не цікавий, але вже коли маєте мене з'їсти, то бодай хочу знати, за що та й через що?

— Чи бачиш його. Не досить поросятині, що її ріжуть, ще й питає, чи завтра Великдень.

Товариш витріщив на Панталаху свої великі, придуркуваті очі і сидів мовчки, немов роздумував над тим, до кого властиво були вимірені ті останні слова.

Був це двадцятилітній парубчак, але судячи по його поставі, можна було дати йому ледве п'ятнадцять літ — така миршава та мало розвита була вся його постать, таке дитяче лице, і такий мало інтеліґентний, вічно зачудуваний був увесь його вираз. Цілком відповідно до зверхньої постави розвитий був і його ум. Був це напівідіот, нездібний ні до якої праці, що вимагала якоїбудь напруженої та витривалої духової діяльности, та натомість похіпливий до сильних вибухів дикої пристрасти або до вчинків цілком бездумної та безпричинної жорстокости. Власне такий учинок завів його до тюрми на цілих двадцять літ: полишений сам дома зі своїм молодшим братом, він розрубав йому сонному голову сокирою. Від того часу минули вже чотири роки, які „дурний Прокіп“ провів у оцій тісній казні, не виявляючи ані туги за родиною, ані охоти до праці, але раз-у-раз занятий якимись дитячими забавками. Навіть на прохід на подвір'я треба було випихати його силою, сам він ніколи не почував потреби вихилитися зі своєї напівтемної нори.