— Гроші, — відповів Панталаха.
— А хто вам то дав?
— Святий Миколай.
— Святий Миколай? Гі, гі, гі! А за що?
— Як то, то ти не знаєш, що мене сьогодні пани били? То святий Миколай прийшов і повідає: «Ну, ну, Панталахо, не плач, небоже, і не бійся нічого! На, маєш оцей гріш, він тебе виведе з цеї в'язниці на вільність».
— Ой, ой, так вам сказав?
— А ти думав, що як?
Прокіп стояв з роззявленим ротом обік сидячого Панталахи і не зводив очей із срібного гульдена[1], що його Панталаха уважно на всі боки обертав у руці, придивляючись йому очевидно з великим зацікавленням.
— Знаєте що, нанашку? — промовив нарешті несміло Прокіп.
— А що таке?
— Дайте мені той гріш.
— А тобі, дурню, пощо?
— То таке гарне, буду ним бавитися.
— От дурень! Хіба ж ти не чув, що це не для забави, але на те, щоб із в'язниці дістатися на волю?
— Т-а-а-к? — з виразом розчаровання процідив Прокіп.
— А може й ти хочеш вийти відси на волю?
— На волю? Що це значить: на волю?
— Ну, додому, дурню, до твойого тата, чи хто там є в тебе.
- ↑ Гульден — карбованець.
