— До дому? — скрикнув Прокіп з виразом перестраху. — Ні, не хочу додому. Там мене будуть бити.
— Ну, не хочеш, то не ходи, то й сиди собі тут каменем! — мовив Панталаха і почав помаленьку довбати шилом у гульдені. І не довго довбав. Бо по хвилині срібна монета під натиском шила розкололася на дві половині, як коробочка, а в її виструганому нутрі показалася звинена в кружечок тонесенька, як волос, англійська пилочка до різання заліза.
— Ой Господи — скрикнув Прокіп, що пильно придивлявся тій маніпуляції, — а це що таке?
— Тихо будь! — гостро мовив до нього Панталаха. Хіба ти не чув, що це дар від святого Миколая?
— Ага! — стиха прошептав зовсім переконаний Прокіп. — А це що в ньому усередині?
— То таке зілля, ключове зілля називається. Ти чув коли про таке зілля?
— Чув. А що-ж це за зілля?
— Кажу тобі, що ключове. Коли ним доторкнутися до замка, то не треба й ключа, кожний замок отвориться. Можна ним розкроїти залізо, так як ножем хліб краємо.
— Йой! — скрикнув зачудуваний Прокіп, а потім усміхаючися мовив: — Ану, нанашку, розкрійте оцю піч!
— А ти думаєш, що не розкрою? Чекай лише, нехай ніч западе.
— Гі, гі, гі! То буде цікава річ! — радувався Прокіп. — Я ще не бачив, як піч крають.
