якось, щоб дав добрий приклад усьому товариству. А то, ади, всі посоловіли, понадувалися, мов соми на морозі, ну й оце має бути забава? Ей, пане інтендант, я вас із вашого уряду нажену, як не будете старатися о ліпше забавлення товариства.
— Е — сказав, живо підіймаючись, Симон і впиваючи свої котячі очі в лице Ежена, — бачу, і так уже моя інтендатура недовго потриває.
— А то чому? — спитав Ежен трохи змішаний та занепокоєний.
— Бо в вашій касі, бачиться, швидко сухоти будуть.
— У моїй касі? — повторив ще дужче змішаний Ежен. — А відки ж ти це знаєш?
— Знати не знаю. Відки можу знати, коли ти нікому не хотів звіритися ані з тим, скільки в тебе грошей, ані з тим…
Симон зам'явся якось. Ежен відвернув лице від його гострого погляду і почав неспокійно ходити по світлиці.
— Ані з тим, відки маю ту касу, правда Симон? — докінчив він. Ну що ж, це правда. Але нащо вам це знати? Ви були охочі погуляти… сяк чи так і згодилися без ніяких вимінок на моє предложення: їхати зо мною. Позміняти назви і так, свобідно, в товаристві, порадуватись усім тим, що дати може молодість, охота та достаток. Я мав достатчити грошей, ти мав постаратися о уладження, о плян і переведення цілої штуки, о хорошу забаву. Ну що ж, скажіть усі, не додержав я приречення? Хибувало вам чогонебудь, що мож було дістати за гроші?
— Все те дуже гарно, Ежен! Все те правда, що ти кажеш, і ті три тижні, що ми прожили
