Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/361

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

саду, викликану різким контрастом. Але кольпортер привик, видно, до таких наглих відказів і не вступався за першим разом, тільки далі своїм старечим голосом проказував:

— Цікаві новини! Телеграми з Франції й Афганістану, з Росії і краю Зулюсів! Номер по 10 кр., прошу дуже дати заробити старому.

Говорячи те, він зовсім увійшов до світлиці й бубонів останні слова майже над ухами Симона.

— Чуєш, старий, паси, а не рий, — обернувся він зі злістю до кольпортера. — Раз тобі сказано — марш, то йди собі на псю мать, а ні, то тебе зараз випхну так, що й голову зломиш!

На ті брутальні слова старий став хвилю мов остовпілий. Не переляк прийняв його, і хоч його старі сустави видимо тремтіли, то тремтіли вони не з тривоги, а з обурення; це людська гідність німою, але виразною бесідою допоминалася свого невід'ємного права.

— Пане, — сказав по хвилі твердим, хоч якось притишеним голосом старий, — я вже 75 літ прожив і внуків маю старших від вас, а ще я ні від кого не чув такого слова. Панцю! Хто сивого волоса не шанує, той і сам сивого волоса не діжде.

Симон, запінений зі злости, зірвався з місця. Всі прочі понурили голови й мовчали.

— Ну, підеш ти відси, стара собако, бо тобі кості поломлю, — лютував Симон, прискакуючи до старого. Але той стояв і з місця не ворухнувся.

— Не гарячіться, панцю, не гарячіться. Як я молодий був, то може був і гарячіший від вас, і нічо з того не вийшло. А налякати ви мене не налякаєте: не таких я видав, та й не налякався.

— Ну, то на̀, маєш, — ревнув Симон і замахнувся кулаком, щоб ударити старого. Але в тій