кополітичними комбінаціями та пророцтвами самої редакції, ані водаво-гумористичний фейлетон, ні дописи, — бо він живо перебігав їх очима, поки не опинився трохи довше на перегляді політичнім, телеграмах та новинках, єдиних відділах газети, що подавали факти, а не пусте балакання. Але нараз око його мусіло стрінути щось дуже цікаве на тім сірім, дрібно задрукованім папері, бо він широко витріщив очі, немов всисаючи ними до мозгу кожну букву, кожне слово цікавої новини. Довго він дивився недвижно в одне місце газети, і за той час, мимо його волі та свідомости, з цілою його істотою робилися дивні переміни. Він то червонів, то блід, руки його і вся постать дрижали судорожно, він прикусував аж до крови свої уста, затискав зуби, а далі, немов давлений невидимою рукою, зірвався з місця, кинув газету, хопився рукою за груди, мов там у нього щось дуже заболіло, і почав, мов ошалілий, бігати по світлиці. Крім Тані, що люб'ячим оком слідила кожний рух Ежена, не завважав зразу ніхто тої наглої зміни, яка з ним зробилася. Вона підійшла д' ньому й ніжним несмілим голосом стиха спитала:
— Ежен? Ти чогось неспокійний, що тобі таке?
— Дай мені спокій! — відповів Ежен понуро, ходячи по світлиці. А відтак півголосно, немов сам до себе, проговорив уривані та незв'язні слова:
— Чорт який!.. І знаєш, що так буде… надієшся, що ось-ось… А коли воно тут… брр… що за біль… страх…
І він знов забігав, мов кінь, шпиганий острогами в живе тіло.
