на дорогу розпусти, то я був би скінчив університет, добився навласноруч становища, на котрім міг би був бути корисним для загалу, працювати для влегшення нужди мільйонів, приложити й свою цеглину до великої будови будучини. Правда, так ти думав? Ех, небоже, небоже, не вір ти всьому тому, забудь о тім, що мав такі думки! Вони згори вже засуджені були згинути та зав'янути. А хіба ж ти не знаєш того товариства, котрого членом ти родився? А хіба ти не знаєш, як ціпко воно держить своїх членів, не випускаючи їх з-між себе до крайньої крайности, переслідуючи їх своїми путами хоч би аж на край світу? А хіба ж ти не знаєш, що всякі такі думки, як твої, в тім товаристві — проступок, ганьба, безумство? Ніхто не буде корисним громадянином і суспільним робітником, будучи заразом членом того товариства. Ніхто не буде правдивим чоловіком, доки не вирветься раз навсігди з-посеред нього. Це моє переконання, Ежен, і коли я довів тебе до такого різкого розриву з тим проклятим товариством, то знай, небоже, я вважаю це заслугою для себе!
Ежен зачудованими очима дивився на Жана. На його лиці малювався сумнів, але звільна перемагав тяжкий, пекучий біль, немов німе признання сумної правди Жанових слів.
— Страшне те, що ти говориш, Жан, і вірити не хочеться, та щось немов силує вірити, щось немов кричить у нутрі, що це правда… Але час тобі збиратися, Жан. І вам також, — обернувся він до жінок, — небезпечно зо мною довше оставати. Леда хвиля може нагрянути поліція.
Жан стояв нерішучо при тих словах, немов щось обдумував, але вкінці перемогло
