Маня живо вхопила банкнот, сховала його, і, не дякуючи, не обзираючись, вибігла з кімнати.
— Ежен, — промовив Жан, уже зовсім зібраний і ще раз беручи Еженову руку, — ще лиш одно хочу тобі сказати. Не вдавайся в шляхетську гордість, не роби багато з того, що сталося. Ти вирвався з кліті на волю, вжив, чого мож було вжити. Ну, а відома річ, теперішній лад карає таку непокірність. Тра знести кару, чуєш, Ежен, тра знести кару! Бо аж тоді твій протест стане повним, свідомим, кричучим протестом, потрясе бодай на хвилю цілим тим гнилим товариством, дуне на нього свіжим, різким повітрям, від котрого сухотники гинуть, а здорові здоровішають. Чуєш, Ежен, коли ти почав, то кінчи ж розумно й чесно! Треба знести все, що прийдеться знести. А моєї помочі, Ежен, будь певний і не погорди нічим, що прийде з рук приятеля, чуєш?
Він стиснув Еженову руку і, насунувши капелюх на чоло та придержуючи теплий плед на груди, похилений вийшов звільна, а його ліниві кроки чути ще було довгу хвилю на сходах. Вкінці не стало нічого чути, — мовчанка, мов тиха вода, заповнила широку світлицю.
— Ну, тепер я сам, — сказав Ежен по його відході, — тепер час зібратися з думками, розважити все, що діяти надалі. Коли бо в голові мутиться, чорт знає, на яке зважитись!..
Ежен думав, що він сам остався. В своїм роздразненні та внутрішній боротьбі він і не подумав про Таню, котра, почувши його новину, забилася в темний кутчик широкої софи, де й доглянути її було нелегко. А Ежен не
