може, і не без вдоволення почув би був признання любовне з уст жінки, то тепер воно тільки засмутило його, та й, правду кажучи, роздразнило трохи. Йому хотілося бути самому, а тут… перешкода. І як позбутися її — це було одно, про що думав Ежен.
— Але чого ж ти хочеш від мене? — спитав він.
— Нічого не хочу, лиш при тобі остатися, з тобою все ділити, — була відповідь.
Ежен побачив, що з таким упертим характером годі що врадити без довгої боротьби, а до того він не мав тепер ні сили, ні охоти. Та й що впрочім шкодить, як вона останеться з ним? Нехай остається. Воно ще не знати, чи швидко прийде поліція по нього, а хоч і прийде, ну… то чень найдеться спосіб…
Оце все передумав він у короткій хвилі, а за той час очі його пильно слідили Таніне лице, немов хотіли з лиця вичитати відки нараз у тій жінці взялось стільки упертої рішучости та гарячої нам'єтности[1], котрих він досі в ній не помічав. Він чув, як мимоволі якась тепла струя звільна виринає й лагодить біль у його нутрі, як оживає чуття, — і це будило в нім досаду. Він напівгнівно сказав: „Ну, то лишайся собі, коли хочеш!“ — і почав ходити по світлиці. Нараз почулися ступання в сінях, і Ежен кинувся до дверей, засунув і защепив защіпку, а відтак став насеред світлиці й почав оглядатися, немов шукаючи, як і чим би в разі небезпеченства боронитися. Таня тривожним поглядом слідила всі його рухи, а вкінці кинулась до нього й міцно обняла його за шию руками.
- ↑ Нам'єтність — пристрасть, жага.
