тають до корчми! Насамперед корчму навідати, а потім церкву!
— Ну, це так і годиться, — підхопив другий. — Не знаєш, як то кажуть: Kiep świat propinacya grunt![1]
— Вже то нема що казати, наш пан тою своєю корчмою так хвалиться, як той пархами. То у нього не корчма, а „касино“, і таблицю таку казав прибити, і корчмаря нема, тільки свій двірський посіпака, а сивушище таку, пек їй, продає, що вип'єш чарку, то хоч по стінах дерись, така недобра! І ще й жалується, що люди волять з Бурчанова від корчмарів брати, ніж у нього!
— А я думаю, — сказав один старий чоловік, — що коли наш пан такий дуже „постемповець“[2] (він сказав це слово з якимсь особливим притиском, очевидно передразнював пана, так що всі присутні аж залилися сміхом), то нехай би й корчму свою скасував і горілки зовсім не курив. Однако жалується, що за одну гуральню сім раз більше акцизи платить, ніж податку з усіх своїх ґрунтів. Я би, бувши ним, не платив би і не курив би.
— Е, нанашку[3], — підхопив один парубок, — та бо ви забуваєте, що то належить до „хавтурної місії“, як він каже. Гуральня мусить бути, бо то найкраща галузь домашнього промислу, ну, а коли вже пан дома промишляє над тим, щоб горілку зробити, то мусить же промишляти й над тим, щоб її хлопи випили. От вам і корчма, і касино!
