гостинно й будьмо йому вдячні за те, що остеріг нас перед грізною небезпекою.
— То добра рада — мовив цар. — Ну, а ти, другий міністре, що скажеш?
— Я також не маю нічого проти того — відповів другий міністер — а тільки думаю, що нам треба ще покористуватися радами цього Каркайла на те, як далі провадити війну з Воронами. Для того я думаю, що скоро тільки він дійде до сили, нехай веде нас на те місце, де схоронилися Ворони. Полетимо під його проводом, повбиваємо, всіх наших ворогів, а тоді будемо безпечні.
— Розумно радиш — мовив цар Пулоокий. — Ну, а ти, третій міністре, що скажеш?
— Я також не маю нічого против того, щоб гостинно прийняти цього нашого полоняника. Тільки я не був би за тим, щоб ми летіли шукати наших противників, Бог зна куди за дев'яту гору. Коли Каркайло є такий щирий наш прихильник, то нехай же він удень пильнує нашого замку від несподіваного нападу, а вночі ми й так нікого не боїмося.
— Дуже розумно говориш — сказав цар. — Ну, а четвертий міністер що скаже?
Четвертий міністер називався Пугукало. То був понурий Сич, хорий на селезінку, і привик усе бачити в найчорніших красках. Він досі слухав промов своїх товаришів з дуже невдоволеним видом і аж вертівся на своїм місці. Тож тепер, коли цар велів йому сказати свою думку, він мусів відхлипнути добру хвилю, щоби втихомирити свою злість і говорити спокійно, як належить перед царем.
— Не розумію, великоможний царю, — мовив він, — відки це взяли мої шановні попередники,
