що оцей Каркайло є такий великий наш приятель. Що він сам видає себе за нашого приятеля, це для нас дуже непевне свідоцтво. Все те, що він набалакав нам про воронячі замисли, по моїй думці, чиста брехня. А бодай ми не маємо на те ніякого свідоцтва крім одного його. Правда, Ворони покинули свою домівку й полетіли геть. Але чи конче з тої причини, яку подає Каркайло? Сумніваюся. Правда, ми знайшли його побитого й покривавленого, але чи конче задля тої ради, яку він ніби то мав дати свойому цареві? Сумніваюся! А що коли він є тільки воронячий шпіон? Бо скажіть, будьте ласкаві, з якої речі він має бути таким гарячим нашим приятелем, за якого видає себе? Я цього не можу зрозуміти.
Похнюпив голову цар Пулоокий, позвішували дзьоби й інші міністри, почувши ті слова. Та й справді, з якої речі прийшов Каркайло бути таким завзятим сов'ячим приятелем? Тут щось непевне.
Але Каркайло чув цю промову і був приготований до відповіді. Він затріпотав крильми й попросив голосу.
— Ну, Каркайло — мовив цар Пулоокий. — Чуєш, що каже мій міністер Пугукало. Здається, хочеш щось відповісти на його слова.
— Так, вельможний царю.
— Ну добре, говори!
— Якби я був на твоїм місці, вельможний царю, — мовив Каркайло зворушеним голосом — то оцей пан Пугукало був би у мене найстаршим міністром. Він справді великий патріот
