„Там на юзі вас гостить багата,
Гріє краща сторона,
Коли в нас під снігом гнеться хата,
У мороз тріщить вона.
Щастя мати дві тепленькі хаті,
І однако їх любить!
Коб то нам, о ластівки крилаті,
Щастя того ще дожить!“
Глянь, аж ластівка одна злетіла
Від сестер — це що за знак?
На гіллячці проти хлопця сіла,
І йому щебече так:
„Не кажи так! Краща доля ваша:
Ґрунт, що ти на нім, є твій!
Як Вкраїну бурі-лиха страшать,
Можеш бути вірним їй.
„Жодна сила гнать тебе не сміє
З вітчини в потрібний день;
В бурю, студінь все її огріє
Твого серденька вогень[1].
„Коли край твій рідний тисне горе,
Ти його не відіпхни,
Як та ластівка, що гень за море
Відлітає восени.“
Стрепенулись її крильця дужі,
І фурнула сестрам вслід.
Хлопець вже не чув морозу-стужі,
В серці інший жар горить.
