і відперезавши шаблю, з байдужим видом придивлявся якійсь літографії, що прикрашувала голу стіну залі. Йому здавалося, що все це сон. Чув навіть якесь дивне роздвоєння в своїм нутрі: дізнавав такого вражіння, не мов би той чоловік у військовій блузі, з руками в кишенях, що так уважно придивляється літографії на стіні, це якась людина, чужа йому, далека і не цікава, на котру його таємне „я“ поглядає з боку, з якимсь легеньким зачудованням.
Тим часом секунданти, гомонячи стиха, заходились коло приготовань, приписаних традиційним поєдинковим кодексом. Два міряли дистанцію, голосно числячи кроки і крейдою по підлозі зазначуючи, де мали стояти й доки мали право зближуватися два суперники. Два інші, по одному від кожної сторони, набивали пістолети, поки тим часом лікарі розкладали на столику бандажі і розставляли повідчинювані касетки, повні хірургічних інструментів. Ідучи за прикладом капітана, Редліх також зняв плащ і відперезав шаблю. Інші були в плащах, бо в залі панував докучливий холод.
Понабивавши пістолети, секунданти поназначували їх, а потім поробивши такі самі значки на картках паперу, позвивали їх і вкинули до шапки. Суперники мовчки витягнули ті імпровізовані льоси[1] — насамперед визваний Редліх, потім капітан. Їм роздали відповідні пістолети. Це були великі офіцерські револьвери, не раз уже вживані в подібних гонорових справах. Дивна якась дрож пройшла капітана, коли доторкнувся до того інструменту, немов би хтось кусником льоду пройшов йому по тілі від долоні аж до серця.
- ↑ Жереби.
