— Якби ви були такі добрі, то я просив би запитатися за двома молодими людьми, досить підозреного й зухвалого вигляду, літ 18 до 20.
— Що? Адже ви менш-більш їх знаєте?
— Ну, я бачив часто двох таких людей, як снувалися туди, де лежали гроші. Та чого вони туди лазили, не можу знати. Але все таки я рішився був сьогодні рано перенести гроші на безпечніше місце, але вже й місце застило по них.
— Дозвольте, — перервав нараз іншим тоном Ізак, — не бачилися ми вже коли? Ви мені щось гейби знайомі!
— І мені так здається, — сказав Петрій, — але не можу собі пригадати, де б то й коли те могло бути?
Наступила довга мовчанка. Кожний із них потонув у спомини, та ні одному не могла прийти на пам'ять ані хвиля, ані нагода, при котрій вони бачилися.
Прийшовши до Б., вони попрощалися. Ізак обіцяв якнайскоріше дати про себе чути й поспішав за своєю справою на Лан, частину міста, замешкану майже виключно жидами. А Петрій, поступивши по дорозі до сина й наказавши йому збиратися в дорогу, пішов до поліції. Начальник ще більше здивувався, ніж сам Петрій, що таку велику страту має Петрій, і прирік йому зайнятися вишуканням злодіїв, котрих Петрій так само означив, як Ізакові, промовчавши їх імена й те, що він знав їх.
Пощо подав Петрій такий донос? Чому просто не сказав, чия це справка? Чому, описуючи так неясно злодіїв, він ризикував на цілковиту страту так значної суми? При-
