— Ти Ізак Бляйберґ? — знов запитав рабин, придивляючися йому трохи потемнілими старечими очима.
— Я Ізак Бляйберґ, — відповів спокійно запитаний.
— Що робиш тут, Ізак Бляйберґ? — знов запитав рабин.
— Що маю робити? — відповів Бляйберґ. — Ми тут знайомі, розмовляємо.
— Про що розмовляєте? — запитав рабин.
— Так собі, про свої діла — відповів Бляйберґ.
— Які це діла? — запитав рабин.
— Наші діла. Кому це цікаво знати? — з відтінком неспокою відповів Бляйберґ.
— Мені не цікаво, — відповів рабин, — але я знаю. Ізак Бляйберґ, ти робиш недобре діло. Ти робиш безбожне діло. Ти робиш таке діло, якого не робили наші вітці, ані наші діди.
— Не почуваюся ні до якого злого діла, — знов спокійно відповів Бляйберґ.
— Не почуваєшся? Це дуже зле. Повинен почуватися. Повинен давно знати, що ти ступив на злу дорогу і на злу дорогу ведеш своїх знайомих. Приступи ближче! Дивися мені просто в очі!
Бляйберґ приступив ближче до рабина, хвилю глядів йому просто в очі, а потім спустив очі вниз.
— Бачу в твоїх очах трьох злих духів, Ізак Бляйберґ, — понурим голосом промовив рабин. — Бачу духа цікавости, духа впертости, і духа брехні. Дух цікавости тягне тебе до того, що не було відоме нашим вітцям і дідам; дух упертости змушує тебе стояти при своїм і не піддаватися нікому, а дух брехні раз-у-раз нашіптує тобі, що лиш те правда, що ти
