і що маєш тяжкі гризоти, а на другий день рано я довідався, що барон уже не живе.
— Не живе! — скрикнула Анеля.
— То ти не знала про його смерть?
— Нічогісінько.
— Була з ним якась дивна і досі невияснена історія.
— О, Боже! — глибоко зідхаючи, прошептала Анеля, але в тім зідханню висказалося радше якесь почуття облегшення, ніж жалю. А по хвилі додала: — Такий молодий, гарний, маючий чоловік, такого знатного роду, такий здоровий сильний, і що там йому сталося? Чи хорував?
— Отож то власне, що ні. Застрілився.
— А! Може з любови?
— Сумніваюся дуже. Послухай, нехай тобі розповім про нашу останню стрічу. Це заразом вияснить тобі, для чого я запитав тебе, яка це історія була між ним і тобою.
Анеля похилила голову над роботою і слухала спокійно. Її груди хвилювали мірно, може трохи сильніше ніж звичайно, але безперечно це був наслідок недавнього нервового припадку.
— Не треба тобі оповідати, який чоловік був барон, — мовив капітан. — Золотий хлопець, але в практичнім життю ні до чого. Розпещений матір'ю, привиклий від дитини заспокоювати всі свої капризи, а при тім обік шаленої упертости в дрібницях він не мав ані крихти мужеської твердости й характеру в найважніших справах. Хто тільки перший раз його пізнав, мусив його полюбити, але кожний, хто пізнав його ближче, мусив від нього відвернутися.
Анеля меланхолійно похитала головою на знак, що вповні згоджується з тим осудом.
