Сторінка:Іван Франко. Чотири казки (1918).pdf/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 20 —

мів, кожух у трьох місцях потріскав на рукавах, і господар воркотів не вдоволений, бо окоман за роботу мало заплатив і навіть на другий день не казав приходити.

Та найгіршу біду застали дома: Юрцьо лежав хорий. Горячка зїдала хлопчину, спеклими устами стогнав безтями і тілько одно повторяв: “У боці мене коле, ой коле!”

Від того дня змінилася кожухова доля. Хлопець не ходив до школи. Що там радили, як хухали і шептали і плакали родичі, не вмію того сказати. Досить того, що перележавши зо дві неділі, Юрцьо подужав. Аджеж тверда хлопська натура! Щезла горячка, перестав кашель, не стало колотьби в боці, тілько лишилося ослабленє. Рвався хлопець до школи, та мати бачучи його безсильність, не хотіла його пустити.

Коли се одного разу, власне як ціла родина сиділа коло миски затирки, а кожух висів на жердці, двері отворилися і ввійшла в хату пресвітла власть громадська: десятник і присяжний.

— Слава Йсу! — сказали входячи.

— На віки Богу слава! — відповів господар устаючи від стола.

— Час до обіду — сказала господиня.

— З Богом святим, най Бог благословить — відповіла власть громадська.

Хвилю панувала мовчанка в хаті.

— Просимо сідати — сказав господар. Власть сіла на лаву.

— Щож вас, панове, до нас приводить? — питає господар.

— Та то ми, куме Йване, не самі від себе — сказав скробаючися в голову присяжний. — То пан начальник нас прислав.

— Ой, а щож там нового? — йойкнув господар. — Адже шельварок я відробив.

— Та то не про шельварок — сказав десятник. — А от, хлопця до школи не посилаєте.