мів, кожух у трьох місцях потріскав на рукавах, і господар воркотів не вдоволений, бо окоман за роботу мало заплатив і навіть на другий день не казав приходити.
Та найгіршу біду застали дома: Юрцьо лежав хорий. Горячка зїдала хлопчину, спеклими устами стогнав безтями і тілько одно повторяв: “У боці мене коле, ой коле!”
Від того дня змінилася кожухова доля. Хлопець не ходив до школи. Що там радили, як хухали і шептали і плакали родичі, не вмію того сказати. Досить того, що перележавши зо дві неділі, Юрцьо подужав. Аджеж тверда хлопська натура! Щезла горячка, перестав кашель, не стало колотьби в боці, тілько лишилося ослабленє. Рвався хлопець до школи, та мати бачучи його безсильність, не хотіла його пустити.
Коли се одного разу, власне як ціла родина сиділа коло миски затирки, а кожух висів на жердці, двері отворилися і ввійшла в хату пресвітла власть громадська: десятник і присяжний.
— Слава Йсу! — сказали входячи.
— На віки Богу слава! — відповів господар устаючи від стола.
— Час до обіду — сказала господиня.
— З Богом святим, най Бог благословить — відповіла власть громадська.
Хвилю панувала мовчанка в хаті.
— Просимо сідати — сказав господар. Власть сіла на лаву.
— Щож вас, панове, до нас приводить? — питає господар.
— Та то ми, куме Йване, не самі від себе — сказав скробаючися в голову присяжний. — То пан начальник нас прислав.
— Ой, а щож там нового? — йойкнув господар. — Адже шельварок я відробив.
— Та то не про шельварок — сказав десятник. — А от, хлопця до школи не посилаєте.