— Стуй, хлопє!
Господар зупинив віз, а панисько з ножем наблизився до них.
— Що тут везеш на возі? — запитав він остро.
— Свиню, проше ласки пана, — покірно відповів господар.
— Та я й сам бачу, що се свиня, але як ти везеш її? Га! Чи не бачиш, що бідній худобині від посторонка геть попухли ноги? А ти лайдаку, а ти непотрібе, чи ти не знаєш, що не вільно так мучити бідну скотину?
Сеє мовлячи панисько наблизився до свині і своїм ножем розтяв на ній посторонки так шпарко, що в поспіху покалічив свинячі ноги.
— Марш на поліцію! Мусимо тебе покарати як слід! — кричав невмолимий панисько і свинячий освобідник.
Хлоп сидів переляканий, як задеревілий на возі; він почав було випрошуватися у сердитого паниська, але де тобі, сей ані слухати не хоче! Але хлопова жінка була, видно, догадивійша. Вона зміркувала, як спекатися біди. Поки там її чоловік перемовлявся з неподатливим паном, вона витягла з за пазухи червону хустину, пошпорталася в ній якусь хвилю, видобула завязаних 20 крейцарів (вона певно два дни гірко робила і голоду намлілася, поки заробила їх!), втиснула їх неподатливому паниськови в жменю і почала тоді й собіж просити його разом із чоловіком. Аж тепер неподатливий панисько по троха змяк і промовив:
— Ну, сим разом ще вам дарую і пущу вас вільно, але памятайте собі се, доки житя вашого.
Підчас тої пригоди я зі своїм возом відїхав був троха наперед, але казав хлопцям затримати віз, бо хотів побачити, який буде конець тої справи. Почекали ми добру хвилю, поки госпо-
