кроці таку тихеньку музику: дзінь-брязь! дзінь-брязь!
— Ага, подумав я собі, — ось у чім тут штука! Ось чому вони так остро крок тримають і так рівно машерують у ґліді! Але чекай но ти, пане шандаре! Нехай но ти надійдеш до рогачки! Нехай но ти з тими бідними, так болюче до купи скованими людьми покажешся на очи сердитому панови з блискучим ножем, — там то ти пізнаєш, як то можна так мучити хрещене сотворінє!
І я вже трепещав у душі, щоби сердитий пан при рогачці з надто великого поспіху при розбиваню кайданів, якими сковані були ті нещасні, не покалічив так і їх рук, як покалічив був свинячі лаби. Не менше цікавий був я й на те, як то накинеться сердитий пан на нелюдяного шандаря і як поведе його на поліцію. Але на моє превелике диво нічогісінько подібного не сталось. Два сковані чоловіки і шандар спокійнісенько перейшли через рогачку і пройшли по при сердитого пана. А сердитий пан не то щоб остро накинувся на шандаря, але де там! устав і поклонився йому дуже чемненько, а я з от таким носом поїхав до дому. Так от тобі, любий приятелю — закінчив я свою розмову, — так виглядає хлопська конституція. Хлоп мусить завидувати простій свині.
Бурливі оплески, що зірвалися по тій промові, тревали досить довго. Коли втихли, старий Грицуняк додав:
— Вибачайте, мої любі, я властиво повинен був сказати вам се при точці “причини еміґрації”, але думаю, що й тепер воно ще не за пізно.
І з сими словами він зліз зі стола.
