— Яку оплікацию?
— То такий папір, шо його мошете сховати.
— А можна його їсти, як хліба не стане?
Ах, клюпа ви кльопа, пане Топропит! Ха! ха! ха! їсти! Вам лиш апи їсти! А знаєте ви, Топропит, шо то є фатерлянд?
— Ні, пане не знаю.
— Ой, ой, ой! — закричав пан Гопман, ухопив себе за голову і почав скакати по канцеляриї. Добробит думав, що пана раптом зуб заболів, а то пан Гопман дивувався, що Добробит не знає про “фатерлянд”.
— Ну, слухайте, пане Топропит, — сказав пан Гопман, вийокавшися троха — не путьте смішна! “Фатерлянд”, то є військо, старші, і я! Тля того “фатерлянд” кошта кльопа повинна віттати все, що має, і то ще са мало путе.
— Ба, пане Гопман, а як я сам з голоду згину?
— Кльопа кльопа! Апи “фатерлянд” сторов пув, а кльопа все путе! Не схинеш! А ті оплікациї, про котрі я топі касав, вони путуть топі носити проценти.
— Я, пане, процентів не хочу.
— Не хочеш? То ще й ліпше. Я то сарас сапишу то проколь. А по спіша я сарас пішлю, щопи сапрали.
Ні, пане, я не пристаю на то. Ануж у мене не зародить, то що я тоді буду робити?
Е, — не сародить! Тілько працюй топре, то все топі сародить. А я чула, пане Топропит, шо ти туше лінива, ропити не хочеш! Слухай, непоше, апи я пільше са таке не чула!
— А вам, пане, яке до того діло? — огризнувся Добробит, котрому нарешті за богато стало тої науки. — Аджеж я до вас не йду хліба просити, а ось ви до мене прийшли!
— Що? як? ти так то мене смієш палакати?