Трагічний по своїй суті розрив пок. В. Липипського з гетьманською ідеольоґією та орґанізацією, та руїнницька пресова акція збунтованих проти свого Монарха „гетьманців-братчиків” — це факти, що впродовж останніх двох літ глибоко потрясли совістю не тільки всіх гетьманців, але й серед усього українського громадянства викликали якнайприкріші почування. Неоправданий виступ пок. Липипського, ідеольоґа і творця першої гетьм. організації УСХД, зустрівся з поважним і річевим осудом з боку Гетьманської Управи, яка відповідаючи на статтю „Розкол серед гетьманців” (друковану в „Ділі“, в чч. 210 — 224 за 1930 р.), вислала до редакції „Діла” спростовання. Цього спростовання „Діло“ не помістило, а навпаки пізніше — коли вже й збунтовані „братчики” почали свою акцію „безпощадного поборювання” гетьманського руху — зайняло прихильне до них становище. Таким чином широкий загал українського громадянства був позбавлений можности безсторонної оцінки сих справ, бо офіційний „Бюлетень Гетьманської Управи”, в якім поміщено „спростовання” та інші вияснюючі справу матеріяли, не доходить до рук загалу в краю.
Випускаючи у світ оцю книжку, що містить богато документального матеріялу до справи розриву пок. Липинеького з гетьманською ідеольогіею й орґанізацією, як теж до генези й акції „братчиків” — видавництво „Хліборобського Шляху” дає можність українському громадянству пізнати дійсний стан. Ідея Гетьманська — як взагалі кожда ідея політична, що не є нереальною доктриною — має свою дійсність, своє реальне життя тільки в конкретних ділах і в конкретній акції. „Сама ідея то абстракт без практичної вартости; вона живе тільки в ділі...” (С. Томашівський). Нещастям нашого гетьманського руху стали те, що його ідею почав реалізувати та в життя переводити нам тяжко хворий ідеольоґ, який на схилі свого життя затратив розуміння дійсності.
