Сторінка:Іларіон, арх. Українська Церква й наша культура (1942).pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


було також однією з найбільших причин до повстання, в Росії більшовизму. Чогось подібного в Україні ніколи не було.

Наша інтелігенція все була побожна, до Церкви ходила й молилася, на Церкву жертвувала великі суми грошові. Наш інтелігент відчував, що Церква є його правдива Мати, він був свідомий того, що все, чим завдячує Україна великому культурному розвиткові, завдячує виключно своїй Українській Церкві. Найбільшу й найтяжчу боротьбу з обмосковленням краю вела наша Українська Церква, і була б ще довго трима­лася,коли б церковна політика царів не насіяла масу свойого священства по Україні.

В Україні Віра й Нація були злиті в одне нерозлучне ціле. Вистачало сказати, що він православний з України, і |>же кожному було ясно, що ходить про українця. Або вистачило сказати, що він є українцем, тому вже ніхто не сумнівався, що це православний. Цілком спокійно можу ствердити що найбільша національна свідомість була витворена нам нашою Церквою й у Церкві. Духовенство наше завжди було з народом навіть у часах найбільшої його недолі. Віра й нація міцно в нас поєдналися, православність та українство ще й до сьогодні залишились нерозлучними поняттями.

Наші духовні школи свойого народу не зрадили, — вони позісталися й за час останньої революції тими самими, якими були встаровину. Вони то провадили ввесь час тяжку боротьбу з нерівним ворогом.

Наші священичі родини аж до революції були огнищем української національної свідомости. Витримали аж до часів, коли Україну поділено між сусідніми народами. Нід пану­ванням Польщі доля нашого Священика була тісно зв’язана з ходом польської нагинки. Тому не дивно, що в нерівній боротьбі дуже багато укаїнських Священиків у Польщі мусіло піддатись.

Що наші Духовні Семинарії таки витривало вели бо­ротьбу проти зросійщення, їх, можемо пересвідчитися й із тих великих страйків, які були в них останнього часу на денному порядкові, напр. великі страйки учнів Ду­ховної Семинарії в Києві в 1905 році, в Кам’янці та ін. містах. Покажіть мені хоч одну світську школу з тих часів, щоб була відважилась на щось подібне. Наші семинаристи, розносивши по цілій Україні рідну національну свідомість, підтримували духа в народі та в Церкві. Священичі наші родини взагалі були тими баштами, які ще охороняли перед натиском чужих усе те, що було українським національ­ним. Поділля,Київщина й Полтавщина зостались українськими,