було також однією з найбільших причин до повстання в Росії більшовизму. Чогось подібного в Україні ніколи не було.
Наша інтелігенція все була побожна, до Церкви ходила й молилася, на Церкву жертвувала великі суми грошові. Наш інтелігент відчував, що Церква є його правдива Мати, він був свідомий того, що все, чим завдячує Україна великому культурному розвиткові, завдячує виключно своїй Українській Церкві. Найбільшу й найтяжчу боротьбу з обмосковленням краю вела наша Українська Церква, і була б ще довго трималася, коли б церковна політика царів не насіяла масу свойого священства по Україні.
В Україні Віра й Нація були злиті в одне нерозлучне ціле. Вистачало сказати, що він православний з України, і вже кожному було ясно, що ходить про українця. Або вистачило сказати, що він є українцем, тому вже ніхто не сумнівався, що це православний. Цілком спокійно можу ствердити що найбільша національна свідомість була витворена нам нашою Церквою й у Церкві. Духовенство наше завжди було з народом навіть у часах найбільшої його недолі. Віра й нація міцно в нас поєдналися, православність та українство ще й до сьогодні залишились нерозлучними поняттями.
Наші духовні школи свойого народу не зрадили, — вони позісталися й за час останньої революції тими самими, якими були встаровину. Вони то провадили ввесь час тяжку боротьбу з нерівним ворогом.
Наші священичі родини аж до революції були огнищем української національної свідомости. Витримали аж до часів, коли Україну поділено між сусідніми народами. Під пануванням Польщі доля нашого Священика була тісно зв'язана з ходом польської нагинки. Тому не дивно, що в нерівній боротьбі дуже багато українських Священиків у Польщі мусіло піддатись.
Що наші Духовні Семинарії таки витривало вели боротьбу проти зросійщення, їх, можемо пересвідчитися й із тих великих страйків, які були в них останнього часу на денному порядкові, напр. великі страйки учнів Духовної Семинарії в Києві в 1905 році, в Кам'янці та ін. містах. Покажіть мені хоч одну світську школу з тих часів, щоб була відважилась на щось подібне. Наші семинаристи, розносивши по цілій Україні рідну національну свідомість, підтримували духа в народі та в Церкві. Священичі наші родини взагалі були тими баштами, які ще охороняли перед натиском чужих усе те, що було українським національним. Поділля, Київщина й Полтавщина зостались українськими,