переживши всі найстрашніші напади, аж по сьогодні. Наші найкращі провідники й за новішої доби були вихованці Духовних Семинарій, або принаймні походили з родин духовних, — усі вони мали добру освіту духовну, напр. Симон Петлюра, Вол. Чехівський й інші. Симон Петлюра скінчив Духовну Семинарію, Чехівський Володимир — Духовну Академію в Києві. Взагалі вся наша інтелігенція своїм походженням у своїй більшості духовного стану. Наша інтелігенція й культура не відірвалися від Церкви, як то сталося в державах Західньої Европи або в Росії. В нас більшість інтелігенції була зв'язана з Церквою, до національної праці бралося майже виключно саме наше духовенство, яке національну свідомість в Україні й заховало від заглади.
Національне відродження Галичини пішло під впливом так званої Руської Трійці, і то: отця Маркіяна Шашкевича, о. Івана Вагилевича й Якова Головацького. Галичина зрусифікована не була, за те була дуже сполонізована. Відродження своє Галичина може завдячити також особам духовним, але більше — українізаційній політиці Австрії.
Найновіше в Україні, вже за більшовиків, — національну свідомість підтримувала Українська Автокефальна Церква (Митр. Василя Липківського). Вона провадила аж до останнього часу страшну боротьбу за національне відродження України. Жодна світська організація не може похвалитися, що за часів більшовицького режиму стільки зробила для України, як Автокефальна Українська Церква. В нерівній боротьбі вона була витрива́ла, не піддалась, майже загинула, а таки своє зробила.
Духовенство наше вдавнину було народнє. „Духовних людей“, в стосунку до всього населення, нараховувалось у нас удавнину до 10 %. Серед них була й опіка за народню грамотність. Вони були творцями духової культури між народом. Духовенство наше було виборне, а це його й лучило з народом. Встаровину про наших духівників дійсно можна було сказати, що вони працюють для Народу, а праця для Народу — то праця для Бога.
Українське духовенство створило культуру не тільки для свойого народу, але, завдяки своїй високій освіті, мало великий вплив і на Церкви сусідні, — Сербську, Болгарську, Московську й Молдавську. Наша Церква з гордістю може сказати, що свою місійну працю Апостола Андрія Первозванного провела в життя в цілості. Така Церква й заслуговує на те, щоб носити величну назву — Українська Православна Первозванна Церква.
