Сторінка:Іларіон, арх. Українська Церква й наша культура (1942).pdf/13

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


переживши всі найстрашніші напади, аж по сьогодні. Наші найкращі провідники й за новішої доби були вихованці Ду­ховних Семинарій, або принаймні походили з родин духо­вних, — усі вони мали добру освіту духовну, напр. Симон Петлюра, Вол Чехівський й інші. Симон Петлюра скінчив Духовну Семинарію, Чехівський Володимир — Духовну Ака­демію в Києві. Взагалі вся наша інтелігенція своїм похо­ дженням у своїй більшості духовного стану. Наша інтелі­генція й культура не відірвалися від Церкви, як то сталося в державах Західвьої Европи або в Росії. В нас більшість інтелігенції була зв’язана з Церквою, до національної праці бралося майже виключно саме наше духовенство, яке на­ціональну свідомість в Україні й заховало від заглади.

Національне відродження Галичини пішло під впливом так званої Руської Трійці, і то: отця Маркіяна Шашкевича, о. Івана Вагилевича й Якова Головацького. Галичина зруси­фікована не була, за те була дуже сполонізована. Відро­дження своє Галичина може завдячити також особам духов­ним, але більше — українізаційній політиці Австрії.

Найновіше в Україні, вже за більшовиків, — національну свідомість підтримувала Українська Автокефальна Церква (Митр. Василя Липківського). Вона провадила аж до остан­нього часу страшну боротьбу за національне відродження України. Жодна світська організація не може похвалитися, що за часів більшовицького режиму стільки зробила для України, як Автокефальна Українська Церква. В нерівній боротьбі вона була витривала, не піддалась, майже загинула, а таки своє зробила.

Духовенство,наше вдавнину було народне. „Духовних людей“, в стосунку до всього населення, нараховувалось у нас удавнину до 10%. Серед них була й опіка за наводню гра­мотність Вони були творцями духової культури між наро­дом. Духовенство наше було виборне, а це його й лупило»з народом. Встаровину про наших духівників дійсно можна було сказати, що вони працюють для Народу, а праця для На­роду — то праця для Бога.

Українське духовенство створило культуру не тільки для свойого народу, але, завдяки своїй високій освіті, мало великий вплив і на Церкви сусідні, — Сербську, Болгарську, Московську й Молдавську. Наша Церква з гордістю може сказати, що свою місійну працю Апостола Андрія Первозванного провела в життя в цілості. Така Церква й заслу­говує на те, щоб носити величну назву — Українська Право­славна Первозванна Церква.