Сторінка:Іларіон, арх. Українська Церква й наша культура (1942).pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Церкви, напр. мали виборність. Ставалися також випадки, що за якийсь великий проступок був хтось засуджений на смерть, але дівчина мала право викупити його тим, що ви­ходила за нього заміж. Це був &уже гарний звичай, що вказує на нашу соціяльну культуру.

Культура соціяльна в Україні мала свій великий вплив на міщанство та на торгівлю. Церква мала дуже пиль­ний догляд над мірою й вагою. Ваги та міри були дуже часто справжнювані або контрольовані Церквою. Взагалі старе міщанство горнулось до Церкви. Все міщанство було організоване при цехах, які входили й до Церковних Братств. Цехи належали до церковної організації. Коли мі­щанство перестало мати тісний зв’язок з Церквою, воно зденаціоналізувалось, і це було на шкоду України.

Соціальне забезпечення старих, хорих і калік розпочала засновувати в Україні Церква. Шпиталі для старців, хорих і слабих були по всій Україні, — в кожному місті й у кожному селі. Ними опікувалися Церковні Братства. Манастирів без шпиталів зовсім не було, — при кожному манастирі обов’язково повинен був бути заснований і шпи­таль. Встаровину нещасним калікам і сиротам ніколи не бра­кувало хліба й належної одежі, — про це Українська Церква, як правдива Мати свойого народу, невпинно старалась. Соборноправність Української Церкви сильно впливала на соціяльну культуру духовенства й народу. Народ брав участь у виборах своїх пастирів, і це підносило його культуру й гідність.

Церковні Братства навчали ввесь народ організо­ваного суспільного життя. Цехи напочатку з Братствами були при Церквах. Мали свої окремі хоругви, з якими виступали на процесіях.

Українська Церква звертала велику увагу на витворен­ня сильних родин, що є основою громадянства й здорової нації. Таїнство шлюб у було в нас міцне, з присягою. Старий обряд шлюбу залишався в нас довго, супруже життя було в’язане й присягою. Чистота шлюбу в нас була на першому місті, шлюби були ідеальні, в Україні немає й сліду, скаже­мо, снохачества, — це було звичкою російського народу.

Про жінку в нас уживали завжди гарного слова „дружина”, а воно соціяльно величне. Маємо гарний зразок присяги на вінчанні з XVI століття: „Я, такий то, беру тебе за товаришку, і шлюбую тобі (ім’я) вірність супружу, і що тебе не покину аж до смерти, так мені, Боже, поможи!“ Дівчина так само присягала. Із боку соціяльного це най­-