Сторінка:Іларіон, арх. Українська Церква й наша культура (1942).pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Церкви, напр. мали виборність. Ставалися також випадки, що за якийсь великий проступок був хтось засуджений на смерть, але дівчина мала право викупити його тим, що виходила за нього заміж. Це був дуже гарний звичай, що вказує на нашу соціяльну культуру.

Культура соціяльна в Україні мала свій великий вплив на міщанство та на торгівлю. Церква мала дуже пильний догляд над мірою й вагою. Ваги та міри були дуже часто справжнювані або контрольовані Церквою. Взагалі старе міщанство горнулось до Церкви. Все міщанство було організоване при цехах, які входили й до Церковних Братств. Цехи належали до церковної організації. Коли міщанство перестало мати тісний зв'язок з Церквою, воно зденаціоналізувалось, і це було на шкоду України.

Соціальне забезпечення старих, хорих і калік розпочала засновувати в Україні Церква. Шпиталі для старців, хорих і слабих були по всій Україні, — в кожному місті й у кожному селі. Ними опікувалися Церковні Братства. Манастирів без шпиталів зовсім не було, — при кожному манастирі обов'язково повинен був бути заснований і шпиталь. Встаровину нещасним калікам і сиротам ніколи не бракувало хліба й належної одежі, — про це Українська Церква, як правдива Мати свойого народу, невпинно старалась. Соборноправність Української Церкви сильно впливала на соціяльну культуру духовенства й народу. Народ брав участь у виборах своїх пастирів, і це підносило його культуру й гідність.

Церковні Братства навчали ввесь народ організованого суспільного життя. Цехи напочатку з Братствами були при Церквах. Мали свої окремі хоругви, з якими виступали на процесіях.

Українська Церква звертала велику увагу на витворення сильних родин, що є основою громадянства й здорової нації. Таїнство шлюбу було в нас міцне, з присягою. Старий обряд шлюбу залишався в нас довго, супруже життя було в'язане й присягою. Чистота шлюбу в нас була на першому місті, шлюби були ідеальні, в Україні немає й сліду, скажемо, снохачества, — це було звичкою російського народу. Про жінку в нас уживали завжди гарного слова „дружина”, а воно соціяльно величне. Маємо гарний зразок присяги на вінчанні з XVI століття: „Я, такий то, беру тебе за товаришку, і шлюбую тобі (ім'я) вірність супружу, і що тебе не покину аж до смерти, так мені, Боже, поможи!“ Дівчина так само присягала. Із боку соціяльного це най-