вища культурна форма, яка тільки може бути. Взявши під свою керму нашу Церкву, Росія цей спосіб вінчання з присягою заборонила, й у нас тепер практикується вінчання, накинуте нам Російською Церквою, — без присяги.
На жаль, Україна рано втратила свою незалежність, тому була під чужими соціальними впливами. Та все таки на полі соціальної культури наша Церква виконала своє завдання якнайдокладніше.
Все наше священство встаровину було заможне, тому мало змогу попрацювати для свойого народу й на полі культури матеріяльної. Воно було носієм матеріяльної культури на селі. Культ поля, хто провадив, як не наше духовенство? Воно, маючи західню високу освіту, приносило й поліпшення з Заходу й під тим поглядом. При кожній парафії були садки. Священики та монахи їх розвивали, вчили молодь їх щеплення. Мешкання й обстанови їх, хто міг інший впровадити для наших селян, як не духовні, що самі мешкали в здорових і чистих помешканнях? Кожен добрий пастир завжди дбав і був дорадником свойому народові й під тим оглядом. „Духовних людей” було багато, до 10 % всього населення. Вони й мали змогу, тим усім зайнятися. Що священство мало ліпшу змогу за це все взятися, допомагало тому й те, що було воно часто наслідне, — в одному селі від діда й прадіда зоставалися священині наслідники, а тому дбали про матеріяльну культуру своєї оселі.
Отож, куди ні глянемо, скрізь бачимо впливи нашої Церкви. І це дає нам змогу ствердити, що український народ є народом церковним, що українська культура є культурою церковною. Такою була наша Церква аж до XIX століття. Тому нашу Церкву треба ставити в нашому житті на передньому місці. Українська Церква може сміло й гордо сказати про себе, що свою ролю Церкви Первозванної, Церкви Апостольської вона виконала докладно й старанно.
З того, що я говорив, кожному стає ясним, яке історичне завдання взяла на себе наша Українська Православна Церква, й як його виконала. З попередньої історії зробімо собі ви-
