Сторінка:Іларіон, арх. Українська Церква й наша культура (1942).pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


сновки й на теперішній час. Наша Церква занепадає з часу, як підпала під повний вплив Російської Церкви. Привернім на своє місце свою стару Українську Церкву! Наша укра­їнська культура витворена Церквою, вона пересякнута цер­ковністю, і такою позостанеться й на далі. Чи ми хочемо того, чи ні, а признати мусимо величезні заслуги своєї рідної Української Церкви перед своїм народом.

Український народ релігійний, і вже тому й надалі найбільший вплив матиме на нього духовенство. І ще довго наша культура буде творитися власне духовенством, бо Священик ще довго буде єдиним інтелігентом на селі, ро­бітником на полі освіти й культури.

Релігійна байдужність — це ідеологія Російської Церкви; вона походить ще від часу Петра І, Петра III, Павла й Катерини II. Ця байдужість зростала не поміж нашою, а по­між російською інтелігенцією. Вона стала добрим грунтом для більшовизму, й буде ним аж до того часу, поки народ не повернеться до своєї Матері Церкви. Наша інтелігенція, що кінчала російські школи, придбала собі почасті й ту ре­лігійну індиферентність, однак це не є наше, і, як чужо, повинно з-поміж нас зникнути. Українська інтелігенція була в нашій історії завжди правдиво-релігійною й церковною, й такою й повинна зостатися й на майбутнє. Масарик дуже добре говорив, що Росію до більшовизму привела релігійна байдужність, яка стала добрим грунтом для нього.

Релігійність буває внутрішня, як у нашого простого на­роду, що глибоко вірить в Бога й правдиво Його любить; і релі­гійність зовнішня або на показ, — так виглядає частина нашої інтелігенції сьогодні. Наша інтелігенція часто хоче бачити Церкву, як оруддя своїх впливів у житті. Не шу­каймо свойого такого задоволенім в Церкві, — це ду­же небезпечна й загрозлива ознака для нашого народу й Церкви! По ‘250-літньому пануванні Росії над нашою Цер­квою, трудно нам вибратися відразу на твердий грунт. Не може Церква в теперішніх обставинах відразу всього зробити. Ми маємо багато своїх вимріяних ідеалів, але здійснити їх дуже трудно, особливо в Церкві.

Останніми часами розбіжність між вимріяним ідеалом і дійсністю кинула українську інтелігенцію до Церкви, — але не завжди з церковною метою. Це загрожує розбиттям Церкви, це власне веде сьогодні до непорозуміння з громадянством. Тут наша Церква тратить свою чистоту Православія. Ми Церкві мусимо допомогти, а не руйнувати Її. Не є це прикметою українською — нападати на свою Церкву!