Напер на мня, як дюг на теля.
На Петра вериги[1] розбиваются крыги.
Напійся воды, коли 'сь з-ѣв по̂в бѣды.
Напиши пропало.
На Подо̂лю, хлѣб по ко̂лю, а ковбасами пло̂т гороженый.
На похиле дерево и козы скачуть.
На пса уроки — на кота помысл.
На Ро̂здво обо̂йдеся без паски, а про мак, буде й так, а без олѣю не зо̂млѣю.
На рожен махати — з рогатим боротись.
На сво̂й млын воду обертає.
На святого Луки, нема хлѣба, анѣ муки́.
На село дурити, бо мѣщане знають, (або) — бо у нас мѣсто.
На Симеона Юды боится ко̂нь груды.
Наскочив звѣрь на ловця.
Наскочила коса на камѣнь.
На смерть нема зѣлья.
Насмѣвалась верша з болота, коли оглядится, ажь сама в болотѣ.
Наставилося вовкови в зубы.
На старе смѣтьє вертайся.
На столѣ тарѣлки, напіймося горѣлки.
На стрѣтеніє стрѣтилася зима з лѣтом.
Натер му перцю в но̂с.
На̀ ти сыну рака, набухайся, та молоти.
На̀ тобѣ Данило, що менѣ не мило.
- ↑ 16го Сѣчня.
