Сторінка:Ількєвич. Галицкіи приповѣдки и загадки.pdf/85

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 78 —

По смѣху плачь наступає.
Постава свята, а сумлѣньє злодѣйскє.
Постигло му в пятах.
Постимо як Рахмане.[1]
Поти добро, поки мокро.
Поти ягнятка скачуть, поки мати видать.
Потрѣбный, як дѣра в мостѣ.
Похвала з власнои губы не поплачує.
Почухрайся, де тя не свербить.
По швѣ му ся поре.
По ярмарцѣ лихій торг.
Поѣхала Гася, тай вернулася.
Правда в очи коле.
Правда розмыслу не потребує.
Правда, як двѣ.
Правда, як олива на верх выйде.
Правдою цѣлый свѣт зійдешь, а неправдою, анѣ до порога.
Працює, як чорный во̂л.
Прибери пенька, то стане за Сенька.
Прибери пня, дай му имня, и з него буде чоловѣк.

——————
  1. Росказують, що є люде (наро̂д) далеко десь на сход сонця за чорными морями, котри̂ звутся Рахмане. Оны суть у Бога щасливіи — дуже твердо постять, лише раз в ро̂к на великдень мясо ѣдять. А великдень рахманський (кажуть) припадає на переполовленіе (25го дня по наших великодных святках), коли шкарлупа свяченого яйця во̂д нас ажь до них через море запливе. — Чи не є то яка темна повѣсть о Браманах Индійских, або вѣдав память колишнои связи нашого народа з далеким востоком, або знать походженія Словен из Индіи!? —

    Пр. Изд.