Сторінка:Історичні джерела та їх використання. Вип. 1 (1964).djvu/107

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

паді того ж року[1]. Саме С. Богдановичу і П. Тетері було доручено вести дуже важливі переговори в Москві про умови возз'єднання України з Росією. Як військовий суддя, С. Богданович займав серед старшини дуже високе становище і за дорученням виконував ряд інших завдань, зокрема дипломатичних.

Чимало було діячів, які по два рази брали участь у посольствах. Стосується це чигиринського «лутчего полковника и советника гетманского» Федора Вешняка. В червні 1648 р. він очолював козацьке посольство до Варшави[2], а через рік — в Росію[3]. Ф. Вешняк був одним з організаторів визвольної війни, і його дуже цінив гетьман. Двічі був послом київський полковник Антон Жданович. Перший раз він їздив послом у Туреччину в 1650 р. і другий раз у 1653 р. в Польщу, але був заарештований польським урядом у зв'язку з воєнними діями. Ця людина теж була близька гетьманові, який призначив його київським полковником після загибелі авторитетного М. Кричевського. Полковник[4] Герасим Яцкевич в 1652 р. їздив послом у Польщу, а в серпні 1653 р.— в Росію. Паволоцький полковник М. Суличич в 1651 р. очолював посольство в Росію, а у 1653 р.— до Трансільванії. Військовий хорунжий В. Томиленко у 1650 р. їздив послом у Польщу, а 1653 р.— у Литву. Миргородський полковник М. Гладкий в 1648 р. був у посольстві на виборах короля Яна Казимира, а також під час Берестецької битви. Корсунський полковник Л. Мозиря їздив у складі посольства 1648 р. у Польщу і 1651 р. — в Росію. У посольствах в різний час брали участь полковники: М. Нестеренко, С. Савич, М. Криса, Гуляницький, Г. Сахнович, І. Богун, І. Нечипоренко (Золотаренко), П. Яненко та ін. Послами були також військовий осавул Д. Лісовець, військовий суддя А. Одинець, писар Корсунського полку І. Креховецький, наказний полковник І. Іскра та ін.

Можна було б назвати ще ряд імен, які згадуються в документах. Звертає на себе увагу та обставина, що майже всі посольства очолювали представники військової (генеральної) старшини і полковники. Ці люди активно впливали як на внутрішню, так і на зовнішню політику гетьманського уряду. Нижчі ранги старшини не часто призначалися послами. Так, у Крим послами їздили весною 1649 р. Г. Кравченко, в грудні того ж року І. Бондар, а в травні 1650 р. І. Болеваченко, в Росію 1653 р.— Л. Капуста, на Дон в 1649 р. — М. Войтов.

Наявні дані не дають підстав говорити про якусь спеціалізацію послів. Одні й ті ж люди могли їздити в різні країни. Чим при цьому керувався уряд, важко сказати. Та напевно єдиним

  1. Архив ЮЗР, ч. III, т. IV, стор. 777.
  2. J. Michałowski, вказ. праця, стор. 74.
  3. «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 177—178.
  4. Був полковником в битві під Берестечком («Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 581).