паді того ж року[1]. Саме С. Богдановичу і П. Тетері було доручено вести дуже важливі переговори в Москві про умови возз'єднання України з Росією. Як військовий суддя, С. Богданович займав серед старшини дуже високе становище і за дорученням виконував ряд інших завдань, зокрема дипломатичних.
Чимало було діячів, які по два рази брали участь у посольствах. Стосується це чигиринського «лутчего полковника и советника гетманского» Федора Вешняка. В червні 1648 р. він очолював козацьке посольство до Варшави[2], а через рік — в Росію[3]. Ф. Вешняк був одним з організаторів визвольної війни, і його дуже цінив гетьман. Двічі був послом київський полковник Антон Жданович. Перший раз він їздив послом у Туреччину в 1650 р. і другий раз у 1653 р. в Польщу, але був заарештований польським урядом у зв'язку з воєнними діями. Ця людина теж була близька гетьманові, який призначив його київським полковником після загибелі авторитетного М. Кричевського. Полковник[4] Герасим Яцкевич в 1652 р. їздив послом у Польщу, а в серпні 1653 р.— в Росію. Паволоцький полковник М. Суличич в 1651 р. очолював посольство в Росію, а у 1653 р.— до Трансільванії. Військовий хорунжий В. Томиленко у 1650 р. їздив послом у Польщу, а 1653 р.— у Литву. Миргородський полковник М. Гладкий в 1648 р. був у посольстві на виборах короля Яна Казимира, а також під час Берестецької битви. Корсунський полковник Л. Мозиря їздив у складі посольства 1648 р. у Польщу і 1651 р. — в Росію. У посольствах в різний час брали участь полковники: М. Нестеренко, С. Савич, М. Криса, Гуляницький, Г. Сахнович, І. Богун, І. Нечипоренко (Золотаренко), П. Яненко та ін. Послами були також військовий осавул Д. Лісовець, військовий суддя А. Одинець, писар Корсунського полку І. Креховецький, наказний полковник І. Іскра та ін.
Можна було б назвати ще ряд імен, які згадуються в документах. Звертає на себе увагу та обставина, що майже всі посольства очолювали представники військової (генеральної) старшини і полковники. Ці люди активно впливали як на внутрішню, так і на зовнішню політику гетьманського уряду. Нижчі ранги старшини не часто призначалися послами. Так, у Крим послами їздили весною 1649 р. Г. Кравченко, в грудні того ж року І. Бондар, а в травні 1650 р. І. Болеваченко, в Росію 1653 р.— Л. Капуста, на Дон в 1649 р. — М. Войтов.
Наявні дані не дають підстав говорити про якусь спеціалізацію послів. Одні й ті ж люди могли їздити в різні країни. Чим при цьому керувався уряд, важко сказати. Та напевно єдиним
